«Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без телевізора (комп’ютера)». «Роби так, як я сказав, тому що не підеш гуляти». Цим висловам батьки часто не надають ніякого значення. Такі погрози викликають у дитини почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.
«Якщо тобі говорить батько, ти маєш слухатися». «Я мати, я краще знаю, що для тебе добре, а що – ні». Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині рівноправності.
Дитина затамовує образу: «Ось виросту, побачимо, хто сильніший».
«Ти абсолютно не навчений працювати». «Ти такий ледачий, як і твій батько». Такі зауваження заганяють дитину в глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Дитина , не відчуваючи батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, неговіркою.
«Ти поводишся, як упертий віслюк». «Таке може сказати лише повний дурень», «І в кого ти такий йолоп уродився». Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.
«Ну то скільки часу у тебе на це пішло?», «І чим ти тут так довго займаєшся?». Іноді батьки приділяють надто багато уваги з’ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Дитина розцінює це як прояв недовіри до себе. У результаті може з’явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.
«Ти так робиш мені на зло, я знаю». «Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш». Такі твердження надзвичайно болючі для дітей і руйнівні для їх психічного здоров’я. Вони зводять між дорослим і дитиною стіну, яка дедалі зростає.
«Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилось. А тепер маєш собі проблему». Такі зауваження абсолютно недоречні, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, допомогли. Іншого разу вона не захоче ділитися нічим: ні горем, ні радістю.