2018-02-15
Ще глибокі рани в душах нашого народу залишила війна в Афганістані. Адже 10 років наші молоді хлопці виконували інтернаціональний обов'язок. Ми повинні розуміти трагізм участі в Афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликали стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984 – 1985 роки. Для тисяч наших солдат, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася жорстока, кривава війна а Афганістані. Тривожні дні чекання, безсонні ночі. Посивіли батьки. Важкими були ці роки і для батьків, сини яких служили не в Афганістані, а на території колишнього Радянського Союзу. Де б не був солдат, він у будь-який момент міг потрапити в Афганістан. Тому й не було спокою в Україні всі 10 років. Війни тривали вдвічі довше, ніж Друга світова війна.
За кожним воїном – афганцем - свій життєвий подвиг, своя доля. Хтось повернувся цілий і неушкоджений, а хтось скалічений. Афганістан… Він став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер-афганець, пісок, що не дає дихати… Це пекло назавжди закарбувалося у свідомості тих, хто його пережив.